“Здоров´я настільки переважує всі блага життя, що воістину –  здоровий жебрак щасливіший від хворого короля”

(А. Шопенгауер, німецький філософ)

“Не лікуй хворобу, лікуй своє життя, живи за законами природи, розуму. Коли немає здоров´я, мовчить мудрість, не може розквітнути мистецтво, не грають сили, марне багатство і безсилий розум ”

(Геродот, давньогрецький історик)

«Якщо медикам ми ввіряємо тіло,

то педагогам – душу»

К.Ушинський

Поняття компетентності сьогодні звучить досить часто і це виправдано: завданням вищої школи якраз і є підготовка компетентного, знаючого, фахового спеціаліста.

Базовими компетенціями викладача медичного коледжу є:

• громадянська - визначає особистість викладача медичного коледжу як     громадянина  з  демократичними   поглядами   і загальнокультурними цінностями, який несе відповідальність за свої вчинки, активно долучається до громадського життя;
• соціальна - дає можливість викладачу медичного коледжу реально оцінити навколишню дійсність, зрозуміти закономірності тієї чи іншої соціальної ситуації, зайняти відповідну позицію, вміти розрахувати свої потреби й можливості, визначитись у сенсі особистого життя відповідно до життєвих норм і реалій;
• пізнавально-інтелектуальна - охоплює коло теоретичних знань, практичних умінь і навичок, набутого досвіду в педагогічній діяльності, особистісних характеристик, які мотивують до нових здобутків і надбань, пошуку нових рішень у розв'язанні педагогічних проблем;
• прогностична - забезпечує вміння викладача визначати конкретні цілі і завдання навчально-виховного процесу в медичному коледжі, передбачати кінцевий результат і досягати поставленої мети, доцільно обирати науково-методичний, дидактичний, виховний напрямок у педагогічній роботі;
• діагностична - передбачає вміння викладача визначати рівень засвоєних знань, набутих умінь і навичок студентів у процесі навчання в медичному коледжі;
• фахова - забезпечує ґрунтовні знання дисципліни, ерудованість, загальну й деонтологічну культуру, гуманне ставлення до інших, толерантність, терпимість, співчуття, розраду тощо;
• методична - надає знання методологічних і теоретичних основ методики викладання дисциплін, концептуальних основ структури і змісту засобів навчання; забезпечує виконання основних професійно-методичних функцій;
• інформаційна - дає можливість добирати й поширювати науково-пізнавальну, морально-етичну, спеціальну (медичну) інформацію; поглиблює знання, формує інформаційно-комунікаційні уміння й навички;
• комунікативна - надає знання закономірностей різних форм спілкування і правил поведінки в певних ситуаціях, а також субординацію і такт на основі соціальних правил і домовленостей;
• оцінно-контролююча - зумовлює здійснення викладачем зворотного зв'язку в педагогічній діяльності, проведення корекції та контролю в процесах навчання й виховання в медичному коледжі, а також використання нових ефективних засобів і методик перевірки засвоєння знань, формування умінь і навичок;
• дослідницька - передбачає вміння науково мислити, спостерігати, систематизувати, висувати гіпотези, здійснювати науково-пошукову роботу, працювати з науковими джерелами тощо;
• аналітична - забезпечує вміння давати об'єктивну оцінку виконаній роботі, усвідомлювати її значущість, ефективність, рівень досягнення тощо;
• психологічна - охоплює здатність викладача об'єктивно оцінювати власні здібності, можливості, психологічні особливості; формувати власний імідж, обирати тип поведінки, емоційно керуватись у тих чи інших ситуаціях, вирішувати непорозуміння та запобігати конфліктам.

Попри те, що наявність базових компетентностей викладача медичного коледжу є обов’язковою, ми хочемо звернути увагу на важливість професійної компетентності тих осіб, що працюють у системі людина-людина.

«Скажи мені щось, щоб я тебе побачив» - говорив Сократ. Саме в такій рівневій системі важливими є і базові знання та вміння, і ціннісні орієнтири фахівця, і розуміння самого себе в світі, і стиль стосунків з людьми, і обов’язково загальна культура та здатність до творчого потенціалу.

Оскільки ми працюємо в особливій сфері взаємовідносин – своєрідному людинознавстві, де кожна молода людина позиціонує себе як особистість, надзвичайно важливим є вміння викладача формуючи спеціаліста, намагатись сформувати людину, яка завтра прийде до хворого і виконуючи певні практичні маніпуляції, зуміє ще й відчути біль хворої людини, його настрій, вміти підтримати і зрозуміти цю людину, яка часто буває нетерплячою і навіть примхливою.

Освітній процес в медичному навчальному закладі повинен бути спрямований на формування спеціаліста і цілісної особистості, яка працюватиме з людьми, адже сьогодні роль медичної сестри в лікувальному процесі неухильно  зростає.  Згідно  із  сучасними вимогами,  діяльність  медичних  сестер визначається  як  науково  обґрунтований комплекс заходів, спрямованих на підтримку і покращання  фізичного,  психічного  та соціального статусу хворого, який надається середнім медперсоналом у межах виконання своїх функціональних обов’язків.

Медсестра  є  не  просто помічником лікаря,  виконавцем  його  доручень,  а представник самостійної професії, володіє навичками комплексного, всебічного догляду за пацієнтами, полегшення їхніх страждань, реабілітації,  має  у  своєму розпорядженні знаннями в галузі психології та психотерапії в межах своєї компетенції.

• «Медична сестра повинна мати потрійну кваліфікацію: серцеву - для розуміння хворих, наукову - для розуміння хвороб, технічну – для догляду за хворими» (Флоренс Найтінгейл)

Очевидно, що в цьому контексті варто говорити і про гуманізацію освіти в цілому як орієнтацію освітньої системи на розвиток і становлення відносин взаємної довіри і співробітництва студентів і викладачів, заснованих на шануванні прав кожної людини.

Гуманізація освіти – це орієнтація освітньої системи на розвиток і становлення відносин взаємної довіри і співробітництва студентів та викладачів, заснованих на шануванні прав кожної людини, на збереження та зміцнення їх здоров'я, почуття власної гідності та розвиток особистісного потенціалу.

Гуманізм та гуманізація освіти обумовлені глобальними змінами, що відбуваються в сучасному світі. Цінність людського існування в гармонії із собою, з природою, суспільством є надзвичайно важливим, адже від цього залежить наскільки молодій людині буде комфортно жити в цьому світі, часто жорстокому і непередбачуваному, аж надто прагматичному і несправедливому. Цінності освіти стають тотожними цінностям людського існування.

І ось тут на перший план виходить важливість формування здоров'язберігаючої компетентності викладача, яка поруч з фаховою компетентністю, є життєво необхідною на сучасному етапі.

Педагогічна наука дає ряд найрізноманітніших визначень цього поняття. Одне з них:

Здоров’язберігаюча компетентність – інтегральна якість особистості, яка проявляється у загальній здатності та готовності до здоров’язберігаючої діяльності, що ґрунтується на інтеграції знань, умінь, навичок, ціннісних ставлень особистості, спрямованих на збереження фізичного, соціального, психічного та духовного здоров’я свого та оточення.

Суть всіх цих визначень зводиться до ключового поняття: це комплекс знань, умінь, навичок, ціннісних орієнтирів особистості, спрямованих на збереження фізичного, соціального, психічного та духовного здоров’я.

На наш погляд, у цьому переліку видів здоров’я саме духовне здоров’я є пріоритетним.

Бути здоровим у всіх відношеннях прекрасно і престижно. Від давнини і дотепер і мудреці, і прості люди усвідомлювали важливість здоров’я.

Зверніть увагу на вислів Геродота:

«Не лікуй хворобу, лікуй своє життя…»

Розвиток здоров’язберігаючих компетентностей педагога завжди забезпечує успішність педагогічної взаємодії та впливає на емоційне та психологічне благополуччя викладача.

Компетентність здоров’язбереження може також розглядатись і як якість фахівця, яка забезпечує успішне збереження та зміцнення фізичного, соціального, психічного та духовного здоров’я свого та оточення.

Виходячи з цього, основним критерієм цієї компетентності є стан оптимальної відповідності, гармонії між біологічним, психологічним і соціальним у житті людини.

Сучасна педагогічна наука, зокрема праці А. Маркової, ґрунтуються на тому, що у викладача ВНЗ здоров’язберігаюча компетентність – це здатність протистояти професійним деформаціям, непіддатливість професійному старінню, здатність до індивідуального самозбереження. (До речі, вона жартує, що всі викладачі вишів є трошки енергетичними вампірами)

У навчально-виховному процесі викладач повинен, в першу чергу, сам усвідомлювати важливість формування компетенції здоров’язбереження і, звичайно, формувати у студентів відповідні знання і навички.

Ще В. Сухомлинський писав, що турбота про здоров’я – це найважливіша праця вихователя. Від життєдіяльності, бадьорості молоді залежить їхнє духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра у власні сили.

Аналізуючи фактори, що негативно впливають на здоров’я студентів  і є наслідками відсутності формування здоров’язберігаючої компетентності, необхідно говорити про:

• перевантаження навчальних програм;
• інтенсифікацію навчального процесу;
• низький рівень рухової активності;
• неправильне харчування;
• недотримання гігієнічних умов;
• низький рівень культури.

Трохи статистики:

За даними досліджень, лише 10% випускників шкіл можуть вважатися здоровими. За останні 5 років найвища захворюваність постерігається серед дівчат 15-17 р. – 38% - це найвищий темп росту хвороб органів кровообігу, ендокринної, сечостатевої та дихальної систем. А це наші потенційні абітурієнти.

Завдання викладачів-медиків – виробити у студентів стійку мотивацію до ведення здорового способу життя, формувати у них готовність самостійно вирішувати завдання, пов’язані з підтримкою, зміцненням та збереженням свого здоров’я. Це також має бути і формування особистісних якостей студента в плані позитивного ставлення до здоров’я, адже здоровий спосіб життя – набута звичка.

Мотивацією здорового способу життя повинна стати і особиста відповідальність за своє життя. (віра в те, що на кораблі свого життя ви – капітан, а не пасажир), і високий рівень самоповаги – упевненість в тому, що ви –  гідні всього найкращого, що може вам дати життя, і віра в те, що здорова поведінка забезпечує позитивні результати.

Здоров’я – це не лише відсутність хвороб, а й комфортне психологічне самопочуття, гарний настрій, благополуччя.

І тут вже потрібно говорити також про соціальне здоров’я, суспільні відносини в цілому.

На жаль, в історії нашої держави, ще ніколи вплив негативного полюсу не був настільки великим, як в сьогоднішній повсякденності.

Чи може бути здоровою молода людина в хворому суспільстві?

Молодь сьогодні є свідками пропаганди часто викривлених моральних цінностей, в основі яких – влада сили і грошей, соціальна нерівність, деморалізація правоохоронної системи, брудні політичні ігри, а ті реформи, які декларуються, найчастіше так і залишаються на рівні декларованих.

Молода людина не відчуває себе захищеною, починає шукати справедливості і захисту в псевдоромантиці напівкримінальних, а часто і відверто кримінальних угрупувань.

Як молодій людині, яка тільки вступає в доросле життя, правильно зорієнтуватись, знайти справжні життєві цінності?

Очевидним стає факт пріоритетності формування духовного здоров’я, основними ознаками якого є:

• сприйняття життя як цінності;
• виховання гуманістичних способів впливу на себе та оточуючих;
• відчуття цілісності внутрішнього світу;
• усвідомлення радості від життя як такого.

До речі, це і складові здорового способу життя, адже саме поняття здорового способу життя значно ширше, ніж відсутність шкідливих звичок, режиму праці і відпочинку, системи харчування – це також система відносин до себе, до інших людей, до життя в цілому, розуміння життєвих цілей і цінностей.

До слова, Цицерон охарактеризував здоров’я як правильне співвідношення різних духовних станів.

Епікурейці вважали, що здоров’я – це повний достаток за умови повного задоволення всіх потреб.

Китайські філософи переконували, що здоров’я ґрунтується на принципі взаємодії сил Інь та Янь.

Конфуцій писав, що мирне співіснування фізичних і духовних якостей забезпечує відчуття щастя людини.

Справді, поняття здоров’я і щастя стають тотожними.

Є очевидним, що лише здоровий народ, який не викорінює, а вбирає в себе всі моральні ідеали, поважає мораль і дотримується етичних норм, бачить користь у праці та знаннях, лише такий народ, така нація може мати достойне майбутнє.

Таким чином, основою здоров’я, його стрижнем є духовна складова. Наша духовна сфера потребує не меншої уваги, ніж фізична. Усі думки, бажання, емоції повинні створювати в душі гармонію.

Думки, як відомо, матеріалізуються, і збувається все, що в нас в голові.

Найголовніше – навчитися любити один одного, любов, до речі, діє на організм як омолоджуючий фактор.

Необхідно донести до студентів істину: якщо людина хоче ступити на шлях здоров’я, вона, перш за все, повинна змінитись морально. І перший крок на цьому шляхи – навчитись прощати, адже тільки пробачивши іншого, людина отримує право на прощення власних гріхів.

Найкращий дороговказ для душі  - 10 Божих заповідей.

Але, щоб забриніли струни душі, щоб зміцнів дух, потрібна наявність віри. Відомо, що віра лежить в основі релігії. Але фактично на ній же тримається і філософія, і мистецтво, і наука.

Без глибокої віри в зцілення не може бути і одужання.

Стародавній сирійський лікар Фараджі звертавсь до хворого: «Дивись, нас троє: я , ти, і хвороба. Якщо ти будеш на моєму боці, нам удвох буде легше її подолати».

І це не просто слова. Людина, яка вірить, підсилює свій енергетичний і імунний потенціал.

Важливу роль відіграють також думки людини, які є невід’ємною складовою нас разом з вірою.

Пам’ятаєте крик душі Шевченка: «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами»

Добрі думки, зігріти вірою і любов’ю – гарний тандем. Думки, настояні на злобі, заздрощах, ненависті – це отрута, яка нас руйнує.

Неможливо очікувати покращення здоров’я українського суспільства, доки більшість його клітин, тобто кожен з нас, не стануть мудрішими сьогодні, ніж вчора, а завтра – порівняно з днем сьогоднішнім.

Нікого не потрібно звинувачувати, окрім себе, хоч говорити завжди легше, ніж  робити. Це щоденна праця всіх  і кожного. Навчімось бути чистими не тільки ззовні, а й з середини, і навчаймо цьому наших студентів.

Як говорив О. Гончар: «Бережіть собори душ ваших»

Як же може виражатися духовне здоров’я?

Безперечно, і в релігійних почуттях, і в почуттях краси і світової гармонії, благоговінням перед життям.

Люди духовно здорові відрізняються від інших людей за низкою показників. Ці люди задовольнили свої потреби в безпеці, в повазі, самоповазі і тому можуть прагнути до здійснення своєї місії чи покликання.

Духовно здоровим людям властива безпосередність і природність поведінки, разом з тим – незалежність і потреба в самоті. Вони мають велику потребу в недоторканності внутрішнього життя, спілкуванні із собою, завжди покладаються на власний потенціал.

І в цьому сенсі вони самодостатні, тобто незалежні насправді, а не в сенсі заяви своєї позиції. Для них характерні почуття емпатії – співпереживання, і до речі, філософське почуття гумору. Вони віддають перевагу доброзичливому гумору, що висміює дурість людства в цілому, на відміну від інших людей, які одержують задоволення від жартів, що висміюють чиюсь неповноцінність, що принижують когось чи непристойно ставляться до нього.

Майже всі хвороби, і фізичні, в тому числі, є в безпосередньому зв’язку з хворобами душі і від неї залежать.

Вчення святих отців церкви виходить з того, що церква – своєрідна лікарня, яка лікує зранену людину. Цей образ використовується в багатьох місцях Святого Письма. Одне з них – притча про доброго самарянина (Євангеліє від Луки).

Характерно, що святитель і християнський педагог Іоанн Златоуст, розглядаючи цю притчу, тлумачить її наступним чином: рани, отримані людиною – суть її гріхи. Христос в образі самарянина використовує єлей і вино – змішавши дух святий з своєю кров’ю. Потім  добрий самарянин, тобто Христос, привів людину у просторий готель – Вселенську Церкву. Він вручив людину господарю готелю – тобто апостолу Павлу, а через Павла всім священнослужителям, кажучи: піклуйся про народ, який я передав тобі. Коли хворіють люди, уражені гріхами – лікуй їх євангельським вченням, висловами пророків, повчанням Старого і Нового Завітів.

До речі, важливо пояснити студентам, що хвороба ні в якому разі не є помстою за гріхи, а лише засобом виправлення гріхів.

Можливо, хвороба іноді рятує людину від чогось значно гіршого, щоб могло статися, якби вона була здоровою.

До речі, святі теж хворіли. Апостол Павло пише: «Дана хвороба, щоб я не возвеличувався». І додає: «Дай місце лікарю, і хай буде біля тебе, адже він необхідний».

Багато святих також були лікарями.

Євангеліст Лука, про якого апостол Павло сказав: «Лука, лікар улюблений», лікарі – безсрібники Косьма і Даміан, цілитель Пантелеймон, Кир і Іоан, Агапій Печерський.

Донесення основ духовності до студентів, формування в першу чергу духовного здоров’я – ці завдання кожен викладач вирішує по своєму. Головне,  робити це професійно і щиро.

Безперечно, що змушувати молоду людину вести здоровий спосіб життя, примусити дбати про духовне здоров’я – неможливо, але прищеплювати, виховувати здоров’язберігаючу компетентність – необхідно, так як необхідно формувати стійку мотивацію, щоб вони усвідомили цінність власного здоров’я.

Ігор Носко – директор                                             Ірина Таргоній – методист                        

ВП «Костопільський фаховий                                ВП «Костопільський фаховий

медичний коледж» КЗВО                                       медичний коледж» КЗВО

«Рівненська медична академія»                              «Рівненська медична академія»